Земельні рейдери у Верховному суді. Нові старі обличчя

Судова реформа, як і що би не озвучував Президнт України –  не відбулася. Схеми, рішення на користь “своїх”, замилювання очей та, як результат, неправомірні рішення. Ось це ілюструє сьогоднішню судову гілку влади. 

Серед інших називаються і зміни в судовій системі. Зокрема, основною заслугою у цьому напрямку вважається оновлення Верховного суду. Проте аналіз перших місяців роботи нових суддів виявляє кричущі факти вільного трактування законодавства України, а іноді навіть підміни понять.

суд

Показовими у цьому контексті можна вважати земельні справи, які розглядають суди. Різного трактування норм права у них просто не може бути, адже Земельний кодекс та Конституція України чітко окреслюють процес виділення та користування землею.

Саме так вважав Вагіф Абдуллаєв, директор ТОВ «Вагра», який вже більше 5 років виборює своє право на будівництво у Солом`янському районі Києва. На шляху його боротьби за законність став саме реформований Верховний суд.

Історія змагання Абдуллаєва зі столичною буденністю розпочалась ще декілька років тому, коли він придбав будівлю в столичному середмісті і став орендарем земельної ділянки під нею. На отриманій у відповідності до законодавства землі Абдуллаєв хотів побудувати будинок та розвинену інфраструктуру, проте зіштовхнувся з питаннями у політичній площині. На боротьбу з неугодним бізнесменом київський депутат Андрій Андрєєв, який вважає Солом`янку своєю вотчиною, кинув важку артилерію: тітушок, напівкримінальних «дружків» та куплених місцевих активістів.

Але досягнути бодай якогось успіху – так і не зміг. Українські суди підтвердили право ТОВ «Вагра» на будівлю та земельну ділянку під нею. Проте Верховний суд на початку лютого 2018 року несподівано відмінив усі рішення на користь ТОВ «Вагра» та поставив хрест на боротьбі інвестора.

Суддівська колегія у складі суддів Кушніра І.В., Краснова Є.В. та Мачульського Г.М. 9 лютого 2018 року винесла постанову, згідно з якою ТОВ «Вагра» залишили і без орендованої ділянки, і без будівлі, яку компанія придбала власним коштом. При цьому у результативній частині судді посилаються на норми Земельного кодексу, яких не існує.

Так, згідно ст. 134 Земельного кодексу України «земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об’єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків розташування на них об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб».

Ще у 2004 році Вагіф Адбуллаєв придбав будівлю у Солом`янському районі Києва. Разом з цим він отримав пріоритетне право на оренду земельної ділянки під нею і для її обслуговування. Чим і скористався при зверненні до Київської міської ради. Ділянку він отримав в оренду строком на 10 років, однак до сьогоднішнього дня не може її використовувати.

Проте судді Верховного суду вирішили, що мають право самовільно доповнити Земельний кодекс України. Отже, на їхню думку, власник будівлі в обхід законодавства не має пріоритетного права на оренду земельної ділянки під нею і повинен брати участь у конкурсі.

Наведемо цитату з рішення Верховного суду по цій справі: ««Таким чином, вищевказані норми ч.2 ст.134 Земельного кодексу у відповідній редакції передбачали, що не  підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи  комунальної  власності  або права на них у разі розташування на  земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель,  споруд),  що  перебувають  у  власності  фізичних  або юридичних осіб, проте, не передбачали такого виключення для земельних ділянок під звичайне будівництво житлових будинків». Бачите різницю між наведеною вище ст. 134 Земельного кодексу і тим, як її виклав реформований Верховний суд у своїй постанові? Судді нахабно вписали на свій розсуд ще одне речення до діючого закону – аби хоч якось пояснити своє рішення.

суд

Але політ фантазії суддів Верховного суду пішов ще далі. Якщо на перших сторінках результативної частини по цій справі мова йде про одну земельну ділянку, яка є під будівлею, що придбав Вагіф Абдуллаєв, то в кінці судді говорять вже про якісь дві ділянки. Хоча кадастровий номер вказується один.

суд

Журналісти намагались знайти причину, чому Верховний суд дозволяє собі вільно трактувати законодавство і виносити рішення, сумнівність яких видна неозброєним оком. Як не дивно, відповідь була на поверхні.

суд

Це Ігор Кушнір – головуючий суддя у справі за позовом прокуратури до ТОВ «Вагра». Перед призначенням до Верховного суду він 13 років працював суддею господарського суду Чернігівської області. За часів Януковича господарські суди були найголовнішим інструментом рейдерських захоплень. Але найголовніше – дружина Кушніра – Людмила – прокурор прокуратури Чернігівської області. Тому не дивно, чому суддя ухвалює рішення на користь прокуратури, маючи дружину – прокурора.

Окрім того, у справі Вагіфа Абдуллаєва інші двоє суддів Верховного суду також є повністю скомпрометованими.

Реформа в дії

У 2017 році, коли стали відомі майже 400 кандидатів у Верховний суд, Рада Реанімаційного пакету реформ та громадський рух «ЧЕСНО» оприлюднили список з прізвищами 150 кандидатів, які не достойні бути суддями у ньому.  Своєю чергою кандидат юридичних наук, експерт РПР Михайло Жернаков зазначав, що «навряд чи можна назвати реформою конкурс, на якому серед переможців – майже 80% старих суддів, щонайменше 25 із них – недоброчесних, ще стосовно 60 було багато інформації, переважно негативної, яку суддівські органи і не думали перевіряти». «Серед фіналістів конкурсу опинилися в тому числі й судді, які відпустили на волю вбивцю Георгія Гонгадзе і запроторили за грати Юрія Луценка. Судді, які не можуть пояснити свої статки. Судді, які покривали суддів Майдану. Судді, які не мотивують і не збираються мотивувати свої рішення», – додавав експерт.

У списку тих, кого громадські організації називали недостойними посади у Верховному суді, був і Григорій Мачульський.

суд

 Свого часу він підтримав незаконне виділення землі на території військового містечка та Біличанського лісу для технопарку Bionic Hill. До речі, дітище олігарха Василя Хмельницького до сьогодні так і не збудоване, а от суддя Мачульський таки був призначений до Верховного суду – попри застереження поважних громадських організації. І саме суддя Мачульський був членом колегії, яка жонглювала законодавством у справі інвестора Вагіфа Аблудаєва.

суд

Серед суддів, які своїм рішенням позбавили бізнесмена права корситуватись власним майном, був ще один цікавий персонаж – одеський адвокат, а нині одіозний суддя Єгор Краснов. Не зважаючи на це, він теж став суддею Верховного суду і показував фокуси у справі ТОВ «Вагра».

Справа ТОВ «Вагра» – не єдиний випадок боротьби із суддівським свавіллям. Проте на її прикладі можна добре прослідкувати те, що, на жаль, судова реформа повністю провалюється. Судді із заплямованою репутацією продовжують виносити незаконні рішення, а бізнесу, готовому вкладати гроші у розвиток інфраструктури, не залишається можливості довести свою правоту.

Тим часом постанова Верховного суду у справі ТОВ «Вагра» – це ще один приклад того, що судді продовжують бути інструментом в руках рейдерів. Бо ж фактично, своєю ухвалою у інвестора банально вкрали його майно. Воно з приватної власності чомусь вже перейшло в народну.

суд
Рішення судів схоже спровокує ще й міжнародний скандал. Бо підприємець збирається позиватися до Європейського суду. Вважає, що українська Феміда зазіхнула на його приватну власність, а відтак і на конституційні права.

Руслан Якушев

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Post Navigation